Коли мова заходить про дорожні котки, необхідно дати короткий вступ до розвитку технології ущільнення. Ще в давні часи люди використовували копита і ноги худоби, щоб топтати, розминати і ущільнювати ґрунт для обробки фундаментів будинків, ущільнення дамб і берегів річок. До середини-19 століття західне дорожнє будівництво в основному покладалося на гравійне покриття, а ущільнення в основному покладалося на природне кочення транспортних засобів. Лише після винаходу кам’яного котка в 1858 році було сприяно розвитку гравійного покриття, і поступово з’явилося використання кінних котків для ущільнення. Це найбільш ранній прототип дорожніх котків. У 1860 році у Франції з’явилися парові катки, які сприяли подальшому просуванню та вдосконаленню технології будівництва та якості гравійного покриття, прискорюючи прогрес. На початку 20-го століття було широко визнано, що бруківка з гравію була найкращою на той час, і її рекламували у всьому світі. Поступово поняття ущільнення стало відомо людям, і дорожні котки також з'явилися на різних дорожньо-будівельних майданчиках. У середині-19 століття винахід двигунів внутрішнього згоряння привніс великий поштовх до розвитку обладнання для ущільнення. Перший каток з двигуном внутрішнього згоряння з’явився на початку 20 століття. Згодом з'явився шинний каток, майже одночасно були вироблені овечий лапний каток і легкий колісний каток. Люди вивчали ефект ущільнення статичного катка і вважають, що збільшення ваги катка може збільшити тиск у його магістралі, тим самим покращуючи ефект ущільнення. Таким чином, протягом значного періоду часу люди присвятили себе розробці великотоннажних котків, причому найбільший шинний каток важив понад 200 тонн. Однак протягом цього періоду зміни в роликах в основному відображалися на покращенні потужності та зовнішнього вигляду.







